В истории каждого народа есть такой правитель, которого народ почитает как своего просветителя и устроителя своей духовной бытности. В русской истории таким человеком по праву считается Владимир I Святой (960-1015 гг.). Герой былин и сказаний, он вышел из зари российской истории язычником, просияв христианским просветителем Русской Земли.
Сын князя Святослава — Владимир появился на свет около 960 г. (точная дата нам не известна). Первоначально отец пожаловал Владимиру Новгород — согласно летописям, уже в 970 г.
Владимир был новгородским князем, когда от рук печенегов погиб его отец князь Святослав (972). Началась усобица между двумя старшими сыновьями — Ярополком и Олегом, в результате которой последний погиб. Воевода Добрыня, дядя Владимира по матери, посоветовал юному княжичу бежать к варягам, так как Ярополк стремился избавиться от всех конкурентов в борьбе за единовластие. В 978 г. князь Владимир вернулся с варяжским войском и сверг брата, превратившись в полновластного правителя.
Заботясь о целостности страны и желая упорядочить сферу религиозной жизни своих подданных, Владимир в 983 г. создал в Киеве пантеон важнейших славянских богов. Однако подобное нововведение не давало результатов, так вновь присоединенные племена (вятичи, например) продолжали поклонятся своим местным богам. Владимир начинает склоняться к принятию новой веры.
Жители Киевской Руси были знакомы с христианством, иудейством и мусульманством. Наиболее активно отношения развивались с христианским миром — Западной Европой и Византией. Именно поэтому, после удачного похода на Херсонес в 988 г. князь принимает христианство и женится на византийской царевне Анне. По преданию, после взятия Херсонеса Владимир потерял зрение, которое вернулось к князю после обряда крещения. Сила христианской веры настолько поразила князя, что он решил распространить ее на всю Русь.
По возвращении в Киев князь Владимир построил Десятинную церковь, в которой равноапостольный князь и был похоронен в 1015 г. Князь Владимир стал своеобразным символом христианской России, с которым связаны многие памятники и памятные места.
Князь Володимир Великий по праву вважається одним з найвидатніших правителів Київської Русі.
За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави, він зміг не лише побудувати сильну монархію, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство.
Содержание
Дитинство і молоді роки
Володимир Великий, портрет Василя Лопати
Князь Володимир був сином київського правителя Святослава Ігоровича і Малуши, ключниці княгині Ольги. Оскільки його мати вважалася рабинею, то коли стало відомо про її вагітність, княгиня Ольга відправила Малушу в село Будутино. Саме там в 968 році й народився майбутній київський князь. Вважається, що сина відлучили від матері в дуже ранньому віці.
Позбавлений любові матері, він не зміг знайти і духовну близькість з батьком – виховували хлопчика бабуся княгиня Ольга й брат матері Добриня.
Вважається, що давши хлопчику князівське ім’я «Володимир», Святослав не викреслював його з черги престолонаступників на рівні зі старшими братами.
Боротьба за Київський престол
Володимир Святославович став Новгородським князем ще за життя батька. Після смерті Святослава він залишився у Новгороді, його старший брат Ярополк став правити у Києві, а Олег – на землі древлян.
Після смерті батька між братами розгорілася міжусобна війна. Приводом до неї стало вбивство Олегом одного із прибічників Ярополка. Воно зіграло на руку київському князю, який давно бажав об’єднати всі землі під своїм керівництвом. В 977 році Ярополк переміг Олега, який загинув при штурмі міста Вручия, одночасно князь київський зміг захопити й Новгород. Володимир, був змушений втекти до Швеції, де в той час перебував його дядько, там він з допомогою свого тестя, шведського конунга, зібрав військо вікінгів – найманців, з яким у 978 році повернувся до руських земель.
Повернути Новгород Володимир Великий зміг майже без зусиль, наступним його кроком став Київ. По дорозі до Києва він захопив місто Полоцьк, де проживала наречена Ярополка Рогніда. Для того, щоб «узаконити» приєднання нових земель, Володимир одружився з нареченою брата. Не затримуючись у Полоцьку, він рушив з військом до Києва. Обложивши місто, Володимир Святославович домігся, щоб брат, зляканий ймовірним заколотом проти нього киян, втік до містечка Родня, де Ярополк і був вбитий.
Правління та основні реформи
Згідно «Повісті минулих літ», роки правління князя Володимира 980 – 1015, але деякі з тогочасних джерел називають іншу дату початку князювання – 979 або 978 рік.
Ставши на чолі Київського князівства, Володимир Великий розумів, що держава, яка опинилася у його руках, потребує багатьох реформ і перетворень. Для того щоб гідно заявити про себе на міжнародній арені, він розпочинає проводити прогресивну внутрішню політику.
Портрет Володимира Великого
Внутрішня політика
Адміністративні перетворення були направлені на централізацію князівства – він усунув від влади місцевих князів, посадивши на їхні місця своїх синів. Система «племінних князівств» була зруйнована, а всі землі поділені на 8 адміністративних округів, таким чином він домігся зосередження влади в руках однієї князівської родини.
Розуміючи, що без сильного війська Київська держава не зможе захищати свої кордони, князь провів і перетворення в сфері оборони. Були ліквідовані військові об’єднання племен, тепер землі роздавалися конкретним особам за умови військової служби.
Вперше за часів Київської держави почалося карбування монети – «златники» та «срібники», на яких викарбовувалось зображення князя. Ця реформа сприяла економічному піднесенню країни.
Володимир спромігся на деякі зміни і в судовій системі – його діяльність в цій сфері була спрямована на розмежування єпископських та міських судів.
Хрещення Русі
Але найбільший вплив на розвиток країни мала релігійна реформа Великого князя. Розуміючи, що держава, яка сповідує язичництво, не сприймається на Європейській арені серйозно, він вирішив об’єднати все населення під знаменами однієї віри.
«Хрещення Русі», картина Василя Перова
Князь Володимир Великий вибирав майбутню релігію з декількох можливих варіантів: іслам, буддизм, юдаїзм, християнство. Вибір саме християнської віри був обумовлений такими факторами як:
- Іслам забороняв вживати алкоголь, а князь полюбляв влаштовувати банкети.
- В юдаїзмі немає інституту єдиної держави.
- В буддизмі не існую єдиного Бога, а йому був потрібен єднальний фактор.
- Християнська спільнота була в Києві ще з часів князів Аскольда і Діра, до того ж християнство ставило Русь на один рівень з Європейськими країнами.
Зробивши вибір, Володимир в 988 році прийняв хрещення. Нова релігія стала обов’язковою для всього населення. На місцях старовинних язичницьких капищ почали будувати християнські церкви.
Після хрещення Русі правитель взявся за перетворення в сфері освіти – в державі почали створювати школи, перша при Десятинній церкві в Києві, до Київської держави почали приїжджати грецькі монахи та науковці, які сприяли подальшому розвитку науки.
Зовнішня політика
Зовнішня політика князя була спрямована на укріплення кордонів країни та покарання племен, які відмовлялися підпорядковуватись київській державі. Так Володимир Великий зміг підпорядкувати своїй владі в’ятичів, ятвягів, радимичів, хорватів та волжських болгар.
Міжнародна політика князя містила в собі й шлюбну дипломатію – він сам укладав шлюби з іноземними принцесами й одружував своїх дітей з представниками європейських королівських сімей:
- В 977 році він одружився з донькою шведського конунга Еріка Переможця.
- В 989 році князь уклав шлюб візантійською царівною Анною.
- За декілька років до смерті він взяв за дружину доньку німецького графа Куно фон Енгінгена.
- Донька Премислава стала дружиною угорського принца.
- Марія Добронега вийшла заміж за польського короля Болеслава.
- Син Святополк одружився з донькою польського князя Болеслава I Хороброго.
- Ярослав Володимирович був одружений на шведській принцесі Інгігерді.
Історичний спадок
Князь Володимир помер в 1015 році й був похований поруч з дружиною Анною в побудованій ним Десятинній церкві. Київська Русь за часи Володимира Великого вперше за всю історію держави стала на один рівень з розвиненими Європейськими країнами. Завдяки прийняттю християнства, країну перестали вважати спільнотою язичницьких племен, а шлюб із представником княжої родини став почесним для будь-якого європейського двору.
Через величезний вклад в поширенні християнства, Великий князь був канонізований, його вшановують у католицькій і православній церкві як святого рівноапостольного. Документальних підтверджень коли саме він був канонізований немає, перші згадки про «святого князя» датовані 1254 роком.
Пам’ятник князю Володимиру в Києві
Цікаві факти
- Згідно з біографією князя за древніми літописами, у нього в різний час було до 900 наложниць і 7 офіційних дружин.
- Після смерті князя залишилося 16 законних синів та доньок, кількість позашлюбних дітей невідома.
- В кінці правління князя його сини почали боротьбу за владу, по черзі вони організовували заколоти, що призвело до міжусобних війн після смерті Володимира.
Важко давати характеристику політиці князя Володимира через 1000 років після його смерті, але можна сказати зі стовідсотковою впевненістю, що вона була направлена на здобуття величі Київської держави.
Игорь был русским князем, вторым представителем династии Рюриковичей. Его отец -Рюрик был легендарной личностью, данных о его правлении не сохранилось. Так как на момент смерти Рюрика Игорь был еще ребенком, власть перешла к родственнику Рюрика – Олегу. В 915 году Игорь начинает править самостоятельно . Упоминание о нем встречается не только в русских летописях,но и в современных византийских и западноевропейских источниках.
Игорь завоевывает соседние племена древлян и облагает их данью. Ему первому пришлось столкнуться с тюркскими племенами печенегов, которые долгое время будут представлять угрозу для древнерусского государства. В 941-944 года он организовал первый поход против Византии. В 941 году первая попытка была неудачна, так как почти весь флот Игоря был сожжен византийцами. Через 3 года Игорь организовал еще один поход, но теперь часть его дружины добиралась по суше, а часть морем. Византийский император узнав о приближающейся военной угрозе выслал навстречу послов с богатыми подарками. Благодаря им Игорь согласился не нападать на Византию Спустя время был заключен договор с этим государством. Борьба с Византией была важна для древнерусского государства, так как позволяла контролировать основные торговые пути «из варяг в греки”.
Игорь был убит во время сбора подати с древлян. Сбор подати тогда назывался полюдьем – это означало, что князь вместе со своей дружиной объезжал в зимнее время, когда не было военных походов, свои территории и собирал подати, столько сколько он считал нужным. Древляне были недовольны таким поведением Игоря и жестоко убили его.
В конце ХI века стали необратимыми центробежные процессы в Киевской Руси и ускорилось формирование локальных политических центров. В северо-восточной Руси таким центром стало Владимиро-Суздальское княжество. В 1097 году Любечский съезд князей признал это княжество вотчиной Владимира Мономаха, последнего князя, объединившего под своей властью всю Русь. Наследники Мономаха Юрий Долгорукий и Андрей Боголюбский также боролись за великое княжение, но обладание Киевом уже не было для них первостепенной задачей. Сын Юрия Долгорукого и приемник Андрея Боголюбского Всеволод Большое Гнездо, стал титуловаться великим князем владимиро-суздальским. Это означало, что в глазах князей северо-восточной Руси великое княжение уже не было связано исключительно с Киевом.
Монгольское нашествие нанесло серьезный удар по всей Руси, в том числе по Владимиро-Суздальскому княжеству. Однако в 1243 году князь Ярослав Всеволодович добился в Орде ярлыка на своё княжество. Со временем Владимиро-Суздальское княжество пришло в упадок, но именно оно стало колыбелью Московского государства.
Имя князя |
Годы княжения |
Основные деяния |
---|---|---|
Владимир Мономах (сын Всеволода Ярославовича) |
(с 1113 г. вел. кн. Киевский) |
Съезд князей в Любече (1097 г.) — закрепление за Владимиром и его потомками Ростово-Суздальских земель. Основание Владимира на Клязьме (1108 г.). Массовое переселение в Ростово-Суздальское княжество жителей из Черниговского и Переяславского княжеств |
Юрий Долгорукий (сын Владимира Всеволодовича Мономаха) |
(с 1155 г. вел. кн. Киевский) |
Перенос столицы княжества из Ростова в Суздаль (1125 г). Основание Москвы (1147 г.). Расширение территории княжества. Борьба за киевское княжение |
Андрей Боголюбский (сын Юрия Владимировича Долгорукого) |
Перенос столицы княжества из Суздаля во Владимир на Клязьме, строительство княжеского замка в Боголюбове. Захват и разорение Киева (1169 г.) |
|
Всеволод Большое Гнездо (сын Юрия Владимировича Долгорукого) |
Первый из князей северо-восточной Руси принял титул великого князя Владимиро-Суздальского, отказ от борьбы за киевское княжение. Наивысший расцвет Владимиро-Суздальского княжества |
|
Юрий Всеволодович (сын Всеволода Большое Гнездо) |
1212-1216 и |
Междоусобицы Константина и Юрия Всеволодовичей, битва на реке Липице (1216 г.). Основание Нижнего Новгорода (1221 г.). Татаро-монгольское нашествие: взятие и сожжение Владимира Батыем, битва на реке Сити (1238 г.) |
Ярослав Всеволодович (сын Всеволода Большое Гнездо) |
Установление татаро-монгольского ига, получение в Орде ярлыка на великое княжение (1243 г.) |
|
Андрей Ярославич (сын Ярослава Всеволодовича) |
Создание антиордынского союза с кн. Даниилом Романовичем (Галицко-Волынским), разорение Вла-димиро-Суздальской земли Неврюевой ратью (1252 г.) |
|
Александр Невский (сын Ярослава Всеволодовича) |
(с 1236 г. кн. Новгородский, с 1249 г. вел. кн. Киевский) |
Татарская перепись населения (1257 г.), создание на Руси баскаческой организации. Восстания против ордынского ига в Ростове, Суздале, Владимире, Ярославле (все подавлены) |